Дорогі брати та сестри!

   По благословінню Високопреосвященнійшого Романа, Архієпископа Конотопського і Глухівського з 27 по 30 вересня 2017 року відбудеться Хресна хода із міст Шостки, Конотопа, Глухова, Путивля до Софронієвського чоловічого монастиря (с.Нова Слобода, Путивльського району). Хода приурочена до свята Молченської ікони Божої Матері. Початок ходи об 11.00.
     В м. Путивль Хресна хода прибуде 29 вересня.
В Молченському жіночому монастирі буде відслужена о 16.00 вечірня служба, а о 8.00 30 вересня Часи. Літургія. По завершені ранкової служби Хресна хода вирушить до Софроніївської- Молченської пустині.
       Запрошуємо усіх бажаючих.
       За інформацією звертатися за тел.
м. Шостка тел. 0962662713 протоієрей Володимир
м. Конотоп тел. 067 759 6052 протоієрей Богдан.

  «В Путивле ликование велие, яко чествуют, Богомати, дивную икону Твою, медом благодати всех напояющую» (Тропарь, глас 4).

    1 октября Молченский Рождества Пресвятой Богородицы женский монастырь города Путивля молитвенно совершает празднество в честь явления иконы Божией Матери, именуемой «Молченская».

Начало водосвятного молебна 8.00.

9:00 - Праздничная Божественная Литургия.

   Приглашаем всех желающих разделить с нами радость праздника, принять участие в общей молитве, прикоснуться к православной святыне и вознести молитвы Богоматери перед образом Ее, именуемым «Молченская».

   Отложите все свои дела, найдите возможность в этот день стать сопричастником благодарственной молитвы Заступнице рода человеческого Пресвятой Богородице. Спаси вас Боже.

     Игуменья Феодосия с сестрами.

3 вересня 2017 року, з Божою допомогою ми урочисто відсвяткували 20-річчя відродження Молченської жіночої обителі.
В цей святковий день, Господь подарував нам теплу та сонячну погоду. Настрій у всіх був пасхальний. ‘’Христос Воскресе’’ – це привітання було на вустах прихожан. Дійсно, радість була неймовірна.
Святкове богослужіння звершували: Високопреосвященніший Лука, митрополит Запорізький і Мелітопольський у співслужінні Високопреосвященнішого Никодима, митрополита Житомирського і Новоград-Волинського, Високопреосвященнішого Олександра, архієпископа Городницького, Високопреосвященнішого Романа, архієпископа Конотопського і Глухівського, Преосвященного Антонія, єпископа Путивльського та духовенства єпархії.
Під час богослужіння ктитори та міценати обителі були нагородженні високими церковними нагородами. Мер м. Путивля Волков Валерій Валентинович був відзначений орденом Ярослава Мудрого. Депутат обласної ради Андрій Кисіль – орденом Андрія Первозванного. Це одна з найвищих нагород Української Православної Церкви. Також високими церковними нагородами були відзначені: Кривопишин Олексій Мефодієвич, Шульга Микола Іванович, Серженко Ігор Юрійович, Волошина Олена Леонидівна, Будянский Юрій Васильович,Білоус Оксана Василівна, Абрютин Микола Володимирович.
Грамотами Блаженнійшого митрополита Онуфрія нагорождені прихожани обителі.
Наші найкращі привітання та подяка всім нагорожденим.

19 августа 2017 года, в праздник Преображения Господня, в Молченском женском монастыре была совершена божественная литургия, которую возглавил архимандрит Дамаскин (Кудлай)с сослужении протоиерея Николая Лево.

За богослужением молились настоятельница монастыря игумения Феодосия с сестрами, многочисленные прихожане и паломники.

После заамвонной молитвы совершен традиционный в этот день чин освящения винограда и плодов нового урожая.

По окончании богослужения о. Дамаскин обратился к собравшимся с приветственным словом, поздравив присутствующих с праздником Преображения Господня.

Преосвященніший та Боголюбивий Архієпископе Романе!

Вітаємо Вас з визначною подією Вашого архієрейського життя!
Ваші заслуги перед Церквою і кропітка праця на ниві Господній достойно відзначені присвоєнням звання архієпископа.
Нехай Господь благословляє Вас в щоденному житті, дарує здоров'я і радість у служінні.
Дякуємо Богові за дар Вашого життя і покликання.

Уклінно з повагою
настоятелька Молченського монастиря
ігуменя Феодосія з сестрами
17 серпня 2017 року.

     (20-літтю заснування Молченського жіночого монастиря
та 20-й річниці настоятельського послуху ігумені Феодосії присвячується)

«Царство Боже всередині нас, щастя в серці, серце в любові,
любов же в законі Вічного».(«Вхідні двері до доброго християнського життя»Г.С. Сковорода).

  Погожий серпневий ранок. Ще є достатньо часу до ранкового богослужіння, тому обираю облюбоване мною місце на території обителі – різьблену лаву, що біля сестринського корпусу. Зручно влаштувавшись та милуючись видами монастиря, намагаюсь привести у спокій та смирення всі почуття власної душі. В Молченскьому Різдва Пресвятої Богородиці жіночому монастирі зробити це надзвичайно легко з Іісусовою молитвою. І цьому сприяє все, що оточує тебе довкола, і навіть те, чого ти не бачиш, але відчуваєш. Тут дихаєш на повні груди. Тут, як у морі, купаєшся в благодаті. Тут неосяжний простір небес, в який тебе підносять невидимі крила.
     Господня любов в цій обителі відчувається у всьому: в ласкавих поглядах Іісуса Христа, Богородиці, мучеників та угодників, що дивляться на тебе з образів, в благословенні матушки ігумені Феодосії, в духовній розмові зі священнослужителями – архімандритом Дамаскіним, протоієреєм Миколаєм, ієреєм Стефаном, в сестринській підтримці черниць, інокинь, послушниць. А коли твоя душа сповнена найголовнішого у житті людини скарбу – любові Божої, все в цьому світі під силу і до снаги. «Спасибі блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним».

                                                                           * * *
   Таким же погожим серпневим ранком двадцять років тому зупинилась перед брамою колись славної Молченської обителі черниця Феодосія Зупинилась в розгубленості перед тим видивом, що з'явилось її очам. З чого почати?? Як відродити славу монастиря, щоб повернути в лоно Церкви вірян, виправдати довіру Священного синоду? Але такий душевний стан тривав недовго. На допомогу прийшли молитви – Іісусова, до Пресвятої Богородиці і стан розгубленості змінився рішучістю: «Очі бояться, а руки роблять». Підтримкою матушці стали сестри-черниці, які зголосились нести разом з нею послух в Молченському монастирі. А ще, дуже дорога серцю ігумені Феодосії людина - Леонід Васильович Запольський, людина глибоко віруюча, надзвичайно добра, щира, працелюбна і просто батько в мирському житті матушки. На той час його підтримка, словом і ділом, була просто неоціненною. Як дбайливий господар, Леонід Васильович порадив спершу побілити вцілілі будівлі монастиря, адже це їх оживить і надасть доглянутого вигляду. Запропонував і сам взявся виконувати цю роботу. Та й перше надбання сестер-насельниць – корівка-годувальниця, відбулось за порадою та з легкої руки Леоніда Васильовича.
     День починався з молитви, вона лунала в душах і серцях сестер протягом днини, нею день і закінчувався. Ласкавий погляд Пресвятої Богородиці, що дивилась на сестер з головної святині Молченського монастиря – ікони «Молченська», яку в народі ще називають «Цілителька», додавав їм сил, терпіння, бажання та наснаги відродити спадок, який залишили по собі пращури. Сестри не нарікали на холод, напівголодне існування, важку фізичну працю. Лише запеклою працею та практично беззупинною молитвою йшли до поставленої мети. Коли скептики, котрі не вірили у відродження обителі, запитували їх, на що та на кого вони покладаються, відповідали: «На Бога надія», «Бог управить», «З Божою поміччю».
     Окрім відновлення монастиря, сестри пам'ятали, що по волі Божій і їхній добровільній на те згоді, на них покладено послух нести світло віри людям; навчати їх молитві, покаянню, чеснотам; своїм життям показувати, що можливе виконання заповідей Господніх, що існує чисте і непорочне життя. «Святість життя – тільки в справах добра».
     Показуючи приклад у всьому, ревно несла свій настоятельський послух ігуменя Феодосія. Для сестер вона стала зразком самопожертви, самозречення та упокорення волі Господній. Сестри вдячні своїй настоятельці за добре слово, мудрі настанови, турботу та опіку, особистий приклад любові до ближнього, за справедливість і розсудливість, за відвертість і строгість, за щиру материнську любов. За те, що зуміла розгледіти і допомогла розвинутись їхнім власним талантам та здібностям.
    Під Покровом Пресвятої Богородиці матушка Феодосія і натепер виконує місію відбудовниці Молченської обителі. Як вправна господиня і мудрий наставник, вона дає лад всьому монастирському господарству. Її руки не бояться важкої праці, розум фонтанує новими ідеями, а душа перебуває в непрестанній молитві.
   Громада міста Путивля шанує ігуменню Феодосію, тому що завдяки їй обитель Білої Богородиці стала православною окрасою міста, духовною перлиною Сіверської землі, знаною як в Україні, так і за її межами. З відновленням чернечого життя в монастирі помітно змінюється обличчя града Путивля, змінюються самі путивляни. Об'єднані соборною молитвою, вони стають добрішими, дружнішими, жалісливішими, співчутливішими. Заслуги матушки Феодосії перед Церквою та громадою відзначені нагородами: «Почесний громадянин Путивльського район», «Людина року в номінації «Культурна спадщина та духовність», орден святих Антонія та Феодосія Печерських. Через скромність ігуменя ніколи не хизується цими відзнаками, а найбільшою нагородою за труди вважає милість Господню та любов народну.
     Перебуваючи наразі в монастирі та споглядаючи світлини, на яких назавжди закарбувалось його минуле, важко повірити, що це саме те місце, де 20 років тому оселились жінки-черниці. Натепер територія обителі оформлена зі смаком та може конкурувати з кращими ландшафтними парками України. Практично всі культові споруди монастирського комплексу відбудовані та благоприкрашені. Прихожани, паломники, гості та подорожуючі мають можливість сотворити молитву не тільки в храмі перед іконостасом, який дійсно є витвором мистецтва, а й на дворі перед мозаїчними іконами, що розміщені на споруді дзвіниці та інших будівлях. Окрім духовного окормлення, в монастирі завжди подбають, щоб подорожуючі та нужденні, у разі потреби, скуштували монастирської трапези.
     Слава Богу, потік богомольців не обмежується великими православними святами. Простота і доброта – це та особлива атмосфера монастиря, яка вабить до себе тисячі паломників. Хіба не дивно – ченці йдуть з миру, але мир, відчувши їхню благодатну силу, прагне до них, маючи потребу отримати рятівні настанови, напоумлення, розраду. «А для серця твого єдине є на потребу – там і Бог, і щастя. Недалеко воно – поруч: у серці й у твоїй душі».
   Окрім релігійних цінностей, дорогоцінним надбанням Молченського монастиря є його прихожани. За промислом Божим обитель Білої Богородиці об'єднала людей різного віку, матеріального статку, професій, уподобань. Звичайно, не без допомоги мирян відбудовувався монастир. Хто працею, хто фінансами, хто будівельними матеріалами та механізмами допомагав відродити святиню. А люди, об'єднані такою богоугодною справою, то велика сила – сила добра і любові.

   Я таки хочу залишити елемент інтриги в своєму дописі про Молченський монастир, не розкриваючи всього, що сама знаю про це надзвичайне місце. І роблю це з метою зацікавити, спонукати всіх, хто його прочитає, відвідати цей куточок раю на землі. Віднайдіть у своєму напруженому життєвому ритмі час, щоб віддати Богові Боже, бо Господь має бути на першому місці в нашому житті. Окрім того, з першоджерел - від насельниць монастиря, які проведуть вам екскурсію по обителі, ви почуєте захопливу історію її започаткування, процвітання, занепаду та нового розквіту. Ви помилуєтесь красотами архітектури та ландшафту, поринете в атмосферу гармонії природи та внутрішнього стану душі. Повірте, ви не пошкодуєте.
       Світлини обителі зразка 1997 року, років відбудови та теперішнього часу ви можете переглянути на монастирському сайті http://molchensky-monastyr.org.ua/ та безпосередньо в галереї храму Різдва Пресвятої Богородиці.

                                                      * * *

        Наближався час ранкового богослужіння – про це сповістили красивою гучною мелодією дзвони. Повз мене пройшли на службу численні богомольці. З уривків їхніх розмов я почула схвальні відгуки та вдячність матушці Феодосії за відроджений Молченський монастир. В сучасному світі люди, як ніколи, потребують віри, надії, любові. Тому справа, розпочата ігуменею Феодосією 20 років тому, виявилась не марною.
       «Все мина, лиш любов зостається по всьому, Все мина, та не Бог, не Любов».

З Днем народження тебе, жіноча обитель Білої Богородиці! Квітни та примножуй свою славу!

Уклінно з вірою в серці завжди ваша Ксенія Білоус

«Путь праведних – як світло променисте,

яке більше і більше світлішає до повного дня».

(Цар Соломон, притч.4:18)

За Божою ласкою та дякуючи гостинності правлячого архієрея Рівненської та Острозької єпархії архієпископа Варфоломія, цього літа мені випала прекрасна нагода двічі відвідати згадану єпархію. Перші відвідини були присвячені 25-літтю відродження Білівського жіночого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Вдруге дорога пролягла до Городокського Свято-Миколаївського жіночого монастиря. А приводом стала 25-та річниця настоятельського послуху ігумені цього монастиря.

Дуже складно сказати щось нове, особливе та оригінальне про відому в православному світі людину, яка самим своїм життям, справами, висловлюваннями вже довела свою любов і відданість Церкві Христовій та гідна бути кращою серед кращих. Так, мова про настоятельку Городокського Свято-Миколаївського жіночого монастиря – ігуменю Михаїлу. Заздалегідь прошу простити мене ігумень, які також мають безліч християнських чеснот та доклали надзвичайно багато зусиль для відродження сучасного чернечого життя в новій історії православ`я України, відродили та примножили славу монастирів, на чолі яких несуть настоятельський послух не одне десятиліття.

Ті задуми, які ігуменя Михаїла втілила у життя за час настоятельського послуху, гідні прикладу і наслідування в тих обителях, які вже міцно стоять на ногах, і в тих, де тільки починає бити духовне джерело.

По промислу Божому Городокський монастир розташований на острові. З прадавніх часів Всесвіт зображується як острів, оточений морем – вода, як аморфна субстанція, завжди була образом хаосу. Острів символізує надійну убезпеченість від моря хаосу. Для мирян як великого міста, так і найменшого села, монастирська обитель, храм, капличка завжди асоціювались з острівцем спасіння і благодаті в бурхливому морі життєвих випробувань.

Завдяки молитовному подвигу, ревній вірі та старанним трудам матушки Михаїли, згуртованих нею сестер-насельниць, небайдужих прихожан, цей острів, на якому так органічно розташувався монастир, став для православних Островом Благодаті. Найголовніше чим опікуються на цьому Острові – це духовне виховання прихожан, підростаючого покоління. Богослужіння в монастирі довготривалі і дуже красиві, супроводжуються ангельським співом черниць та учениць регентського духовного училища. Учасниці монастирського хору, окрім співу, гарно володіють струнними інструментами (бандура, скрипка). За погожої днини на території монастиря проводяться пленери і можна спостерігати за роботою учнів художньої школи, зорганізованої при обителі. Початкові ази духовної грамоти маленькі прихожани здобувають в недільних школах, які діють при монастирі та його подвір`ях. В швейній майстерні несуть послух сестри-майстрині, завдяки чиїм вмілим рукам священнослужителі одягнені в справжні витвори мистецтва. Для забезпечення монастиря продуктами харчування ведеться власна господарка, на якій також працюють сестри-насельниці. Яким би не був послух, слушну пораду щодо його виконання завжди дасть ігуменя Михаїла та ще й власним прикладом покаже, як то краще зробити, бо за 25 років чернецтва була вона, як каже народна приказка, і швець, і жнець, і на дуді грець.

Все на Острові Благодаті працює як єдиний годинниковий механізм. На мою думку, рушійною силою цього механізму є наділена організаторськими здібностями та обдарована різними талантами ігуменя Михаїла.

Дякую Вам, шановна матушко, за запрошення та сердечний, гостинний прийом; за красиве та духовно наповнене свято. Дай Вам Боже многая і благая літа в кріпості духовній та при здоров`ї тілесному опікуватись цією неймовірно красивою Божою обителлю! Хай за Вашими молитвами до Пресвятої Богородиці перед головною святинею монастиря образом Її «Козельщанським» («Милостива») укріпляються у вірі Христовій ті, кому пощастило потрапити до гурту ваших учнів і послідовників. Миру Вам і Божої ласки!

Уклінно з глибокою повагою настоятелька Молченського жіночого монастиря

міста Путивля ігуменя Феодосія (Запольська)

)

    «Покайтеся, приближибося Царствие Небесное» - эти слова проповедника поста и покаяния Пророка и Предтечи Господнего Иоанна Крестителя в свое время были обращены к сынам израилевым, которых призывал он к покаянию и крещению в Иордане, приготовляясь к принятию Спасителя мира. Эти слова остаются актуальными и несут в себе глубокий духовный смысл по сей день. Так же, как и когда-то на призыв к покаянию со всех сторон Иудеи стал стекаться к Предтече народ, жаждущий очищения от грехов и креститься, так и сегодня, в День Рождества Иоанна Крестителя, в православные храмы потянулись нескончаемой вереницей верующие, чтобы молитвенно почтить память святого.

     Не так давно православная община Молченского монастыря праздновала Рождество Предтечи на развалинах одноименного храма, который не пожалели ни люди, ни время. Нынешнее праздничное богослужение в праздник Рождества святого совершается в стенах восстанавливаемого храма. И пусть пока вместо паникадила храм освещает солнце, не за горами тот день, когда священнослужители освятят престол возродженного храма.

Вознося молитвы перед светлым образом Иоанна Крестителя, прося его о покровительстве и защите, юноша мечтает о том, как в новом храме поведет под венец свою суженную, молодая пара о том, как окрестит в Предтеченском храме своего первенца, а старушка, опирающаяся на палочку, о том, как же легка и благодатна будет молитва в просторном, светлом храме.

   Пока это мечты, но с Божьей помощью, молитвами насельниц монастыря, стараниями матушки игуменьи Феодосии и нашим непосредственным участием – молитвенным, материальным, физическим, они могут осуществиться. В деле возрождения всей обители для нас, прихожан, безоговорочным примером деятельного молитвенного и трудового подвига стали подвизавшиеся в Молченском монастыре сестры.

     Будем же, возлюбленные о Господе братие и сестры, всегда носить в своих сердцах подвиги и светлый образ святого Предтечи Господня. А чтобы памятование святого было действенным, давайте внесем свою посильную лепту в дело возрождения Рождества Предтеченского храма.

    С праздником всех нас! Спаси нас Боже!

  Білівські Хутори... від самої назви населеного пу          нкту на душі стає затишно і тепло. В уяві постає невеличке село, яке загубилось серед безкраїх полів Рівненщини, на мешканців якого не вплинули блага сучасної цивілізації і технічного прогресу, які не зачерствіли душею і завжди радо та з цікавістю зустрічають подорожуючих, які завітали на їх ба́тьківщину. З одного боку це сталось завдяки віддаленості від адміністративних центрів, районного та обласного, з іншого боку – сусідство монастиря, тихої обителі Богородиці на честь Її Різдва.
      В Білівських Хуторах живуть люди, які з покоління в покоління зберігають і передають нащадкам дивовижну історію Білівської ікони Богородиці «Взисканіє погібших», переповідають про чудеса, які стались за молитвами до цього образу Всецариці, та в міру своїх сил і можливостей допомагають черницям відбудовувати монастир.
Свого часу моє служіння на ниві Господній розпочалось саме в Різдва-Богородичному жіночому монастирі Рівненської єпархії. З того часу багато води сплинуло. Вже 20 років я несу настоятельський послух на Сумщині в місті Путивлі в Різдва Пресвятої Богородиці жіночому монастирі. Але думками повертаюсь до життя в Білівському монастирі, яке стало для мене першим досвідом послуху, джерелом духовності та самовідданої праці во Славу Господню.
    Нещодавно, завітавши до Білівського монастиря на святкування 25- річчя з дня початку відродження обителі, була приємно вражена змінами, які відбулись на території обителі. Храми монастиря благо прикрашені чудовим розписом, клумби та палісадники милують око квітковим різнобарв'ям. Відчувається, що все зроблено з великою любов'ю умілими та вправними руками сестер-насельниць.
    Але найбільшу духовну радість отримала від того, що зустрічала мене настоятелька, незмінна з моменту відродження монастиря, ігуменя Алевтина. Серед черниць зустріла тих, з ким багато років тому ділила келію, читала на кліросі, куховарила на кухні, місила розчин на будівництві.
    Зізнаюсь відверто, пізнати чернецтво можливо лише через власний тернистий подвижницький досвід. На перший погляд здається, що насельниці Білівського монастиря вже полишили далеко позаду важкі часи початку відродження обителі. Але то тільки на перший погляд. Відбудувати культові споруди для здійснення храмової молитви та звершення Таїнств, обробити землю і завести господарку, щоб забезпечити себе харчуванням – це лише половина того, що треба здійснити на шляху до відродження чернечого життя в монастирі, зважаючи на сучасні умови та можливості. З власного ігуменського досвіду можу сказати, що самим головним і найскладнішим етапом відродження монастиря є особисте духовне самовдосконалення (а це – любов, послух, терпимість, повага, самозреченість) кожного, хто беззаперечно вирішив йти дорогою служіння Господу Богу нашому.
    А ще однією з успішних складових дійсного відродження монастиря є навернення до віри Христової людей, зміцнення її в душах тих, хто став на шлях воцерковлення. Хай нескінченним буде потік прихожан, паломників до Білівської обителі не тільки в дні великих церковних свят. Хай тут безперестанку лунає молитва та не гаснуть лампади перед образами святих.
    За молитвами до Богородиці перед образом її «Взисканіє погібшіх» віднаходять не тільки тих, хто фізично зник, пропав. Багато тих, хто розчинився у світському житті, загубився в спокусах цього буремного світу, забувши про душу і життя вічне, помолившись перед головною святинею Білівського монастиря віднаходять себе і свій шлях до духовного відродження і зміцнення у вірі Христовій.
     Хочу побажати вельмишановній ігумені Алевтині та сестрам-насельницям многіє і благіє лєта з молитвою Господньою в душі і на устах, під Покровом Пресвятої Богородиці достойно нести чернечий послух в Білівському монастирі. Хай збільшується православна громада Білівських Хуторів і буде для вас надійною опорою і підтримкою у всіх життєвих ситуаціях.
І на завершення. Дорогі брати і сестри у Христі! Хай не лякає вас далека відстань до Білівських Хуторів, брак часу, фінансові труднощі. Завітайте до Білівської обителі для очищення та зцілення вашої душі. Знайте, Богородиця завжди чекає на нас – своїх дітей, щоб почути наші молитви, біди, благання і кожному по вірі його допомогти.
Спаси вас, Боже!

З молитовною любов'ю ігуменя Феодосія