«Всякому місту – звичай і права…». Про наболіле.

«Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум
».

            Ці віршовані рядки мандрівний філософ Григорій Савович Сковорода (03.12.1722-09.11.1794) написав десь у 1758-1759 роках. Але, незважаючи на тривалий часовий проміжок між датою написання і сьогоденням, вони залишаються актуальними. Для міста Путивля і його мешканців мудрість українського філософа животрепетна в контексті наступного наболілого питання, яке вже неодноразово порушувалось і на сторінках преси, і на безкраїх просторах Інтернету, і у владних кабінетах, і в оселях пересічних громадян.

            Достеменним фактом є те, що славне місто Путивль – це місто вікових звичаїв і традицій, місто сивої давнини і сучасних задумів, місто історія, місто музей, місто простих і привітних людей.

Путивль – це ще й державний історико-культурний заповідник, до складу якого входять 43 об’єкти нерухомої культурної спадщини. Як свідчать літературні та наукові джерела, найдавнішою за віком архітектурною пам’яткою міста, якій присвоєно статус національного значення, є Молченський монастир (XVI-XIXст.). Обитель Богородиці стала православною окрасою Путивля, духовною перлиною Сіверської землі; вона відома як в Україні, так і за її межами. Збільшення кількості прочан до православних святинь монастиря позитивно впливає на розвиток і культурний імідж міста.

Сучасна історія відродження монастирської обителі не така довготривала. Двадцять років тому мало хто вірив, що Молченська обитель відродиться. Весь цей час монастирем опікується настоятелька ігуменя Феодосія (Запольська). Натепер територія обителі оформлена зі смаком та може конкурувати з кращими ландшафтними парками України, практично всі культові споруди монастирського комплексу відбудовані та благоприкрашені. У всьому відчувається господарська рука матушки Феодосії та працелюбність сестер. Однак, і сьогодні ще існують скептики, яких нам так і не вдалось переконати, що творити – це краще, ніж руйнувати, а ще гірше залишатись байдужим, споглядаючи, як руйнується історична спадщина. А вона таки руйнується. І головними руйнівними силами є час, природні стихії (вітер, опади, сонце) і наша байдужість.

Нажаль, за час сучасного відродження, монастир не зміг уникнути втрат. Ще зовсім недавно, йдучи дорогою до Сейму, праворуч біля самого шляху, ми могли споглядати невисоку стіну заввишки півтора метри з різної форми бійницями: вузькі – для рушниць, широкі арочні – для гармат. Так, це була чудом збережена частина фортечної стіни, укріплення XVII століття. Споруджене це укріплення було під керівництвом та за участі Онисима Радішевського – відомого фортифікатора, талановитого архітектора, інженера, теоретика містобудування і військової справи. Науковцями була встановлена достеменна приналежність споруди авторству Радішевського і вона була єдиною, яка збереглась до наших днів. Шкода, дуже шкода, що не вберегли, вчасно не відновили роботу майстра сивої давнини.

            Вже два роки силами черниць та небайдужих мирян на території Молченського монастиря здійснюється процес відродження храму святого Пророка і Предтечі Господнього Іоанна Хрестителя. Невимовним болем в серцях черниць лишається цей храм. Свого часу висловлювалась пропозиція позбутись цих руїн, які в минулому були основною окрасою архітектурного ансамблю монастиря. Згляньтесь! Адже руйнування православних святинь, культових споруд, утримання їх у непридатному стані, є великим гріхом для християнина!

            Відбудова Предтеченського храму є історичною місією по збереженню спадку, який лишили нам пращури. Окрім того, монастирю для здійснення першочергових функціональних завдань і культових ритуалів – церковних таїнств, треб, проповідей, необхідний просторий храм, який би вмістив всіх бажаючих богомольців. Нині діючий на території монастиря храм Різдва Пресвятої Богородиці може прийняти від сили 50-60 мирян, тому у дні великих церковних свят служби доводиться проводити під відкритим небом, що позбавляє можливості багатьох вірян стати учасниками свята в період осінньо-зимових холодів.

            За два роки на відновлювальному храмі розібрані надбудови та прибудови радянських часів, вивезені тони сміття, залита підлога та перекриття підземного поверху. На часі перекриття головної будівлі храму. Через відсутність даху дощ, сніг та вітер зведуть нанівець вже виконані роботи. Нажаль, подальше виконання робіт призупинено через відсутність матеріальних, технічних та людських ресурсів.

Згідно податкового законодавства України монастир є неприбутковою організацією, тому роботи по відновленню храму виконуються на пожертви вірян та небайдужих людей. Також на будівництво залучаються незначні кошти, отримані монастирем від ведення підсобного господарства та церковних треб. Відвідавши обитель Білої Богородиці, ви пересвідчитесь, що тут не займаються марнотратством. Благодійні кошти витрачаються за призначенням: утримання та благоустрій монастирських будівель, прилеглої території, відбудова Предтеченського храму, придбання культових предметів, ікон, і підтвердженням тому є благоприкрашена Господня обитель. Однак, останнім часом вартість будівельних матеріалів значно зросла, тому закупити їх у необхідній кількості для відновлення Предтеченського храму монастир не має можливості.

Сьогодні, за допомогою фото та відео зйомки, ми маємо можливість зберегти для історії і нащадків фрагменти відбудови Іоанно-Предтеченського храму. В мережі Інтернету на офіційному сайті монастиря (http://molchensky-monastyr.org.ua/) всі бажаючі можуть переглянути добірку світлин з будівельного майданчика храму. Споглядайте, а якщо ваша ласка, самі візьміться за лопату, кельму, рубанок, будь-який інший інструмент, або ж допоможіть матеріально (коштами, матеріалами), і головне – помоліться. Зрозумійте, монастир відбудовується для мирян, а не для черниць. Свого часу були такі ревні подвижники віри Христової, які жили в дуплах дерев, печерах, молились на каменях, скелях, під землею. Молились за весь люд Господній.

Черниці, які сьогодні населяють Молченську обитель, пережили холод, напівголодне існування, важку фізичну працю. Ці чинники та прожиті роки даються взнаки на здоров’ї сестер. Незважаючи на це, вони достойно, зі смиренням несуть свій хрест. А головною винагородою для черниць була і залишається благодатна Господня молитва. Саме сестри-насельниці першими підтримали ігуменю Феодосію у її задумі відбудувати храм Різдва Іоанна Хрестителя. Натепер зроблено вже багато, а треба зробити ще більше.

Вам не здається, що історія храму Іоанна Предтечі в Молченському монастирі подібна до життя славетного Пророка? Щоб у майбутньому не зітхати і не сумувати за втраченим, давайте, дорогі брати і сестри, повернемось до храму обличчям. Адже ми маємо головне – Боже благословення на зведення храму, а з ним все можливо, все під силу.

Сподіваюсь, думки мирян, які відвідували Молченський монастир особисто і тих, хто став завсідником монастирського сайту, додадуть переконливості в тому, що питання відновлення та збереження цієї християнської святині є насьогодні нагальним:

«С великим благоговением открыла сегодня монастырский сайт и окунулась в удивительную атмосферу такой родной обители. Не передать словами то море позитивных эмоций и душевного подъема, которые охватили меня после просмотра раздела «События». Очень порадовали фотоработы монахини Иоанны о праздновании в монастыре Вербного Воскресения, Пасхи Господней. Жизнеутверждающей силой наполнены фотографии самой обители: весна в природе, весна в душе. Чувствуется в этих работах большая сердечная любовь к монастырю».

«Як і тисячі прочан, люблю бувати в обителі Білої Богородиці – Молченському жіночому монастирі, молитися перед його християнськими святинями. Тут по особливому відчуваєш покров і заступництво Пресвятої Богородиці. Тут віднаходиш для душі те, що поодиноко зустрічається в суєті світу – тишу, спокій, неземну красу. Душа виліковується і оживає, як тільки переступаєш поріг обителі, серце відігрівається, з’являється надія, міцніє віра, зцілюється тіло. Монастир наповнений Божою благодаттю, в народі кажуть «намолене місце – святе».

«Лишь там, где постоянно идет невидимая духовная борьба с духами злобы поднебесными, а также со своими большими и малыми грехами, устанавливается подлинный мир и восстанавливается спокойствие в душе. Не случайно именно в храмах, и особенно в монастырях, каждый человек ощущает личную благодать, его сердце наполняется радостью, которая в разы превышает утешение от всех земных удовольствий и развлечений».

Тож будемо сподіватись, ні, краще докладемо зусиль, щоб Молченський Печерський Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир завжди сяяв величчю золотоголових храмів. Хай ніколи не припиняється в ньому щира чернеча молитва та примножуються чесноти кожного, хто відвідав цю Господню обитель та долучився до її відродження.

І наостанок. Беручи до уваги все вищезазначене наболіле та наслідуючи приклад всесвітньо відомого українця Григорія Сковороди, давайте задумаємось, як би нам всією громадою міста Путивля не втратити, а примножити славу християнської перлини Сумщини. Тож до роботи. Бережи нас всіх Боже!З повагою до громади міста Путивля та сподіванням на порозуміння прихожанка Молченського Монастиря Ксенія Білоус.

2016 12 1

 

2016 12 2

 

2016 12 3

 

2016 12 4

 

2016 12 5

 

2016 12 6

 

2016 12 7

 

2016 12 8

 

2016 12 9

 

2016 12 10

 

2016 12 11

 

2016 12 12

 

2016 12 13

 

2016 12 14

 

2016 12 13

 

2016 12 15

 

2016 12 16

 

2016 12 17

 

2016 12 18