Врятуємо святиню!

Путивльський Молченський Різдва Пресвятої Богородиці Печерський монастир є перлиною нашого міста, унікальною пам'яткою та важливим духовним центром Сіверщини. Храми та споруди монастиря вражають своєю неповторною красою та довершеністю.
На початку ХХІ століття монастир невпізнанно змінився. Більшість його будівель відреставровано завдяки самовідданому подвижництву ігумені монастиря – матінки Феодосії, сестер, а також багатьох мирян, що долучилися до цієї великої і благородної справи.
На жаль, залишається напівзруйнованою церква Різдва Іоанна Хрестителя, яка свого часу була окрасою монастиря. Її збудовано в 1866–1869 роках за проектом архітектора Гросса. Однобаневий хрестовокупольний храм у формах русько-візантійського (неовізантійського) стилю звели на залишках монастирського оборонного муру з казематами кінця XVI – початку XVII століття, які й нині добре простежуються в підвалі церкви.
Неовізантійський стиль панував у церковній архітектурі на теренах Російської імперії другої половини ХІХ століття. Хоча храми того періоду будувалися за «взірцевими» проектами, аналогів Путивльського Предтеченського храму досі не виявлено, що підкреслює його унікальність. Первісний вигляд церкви був пірамідальним – з низьких притвору, апсиди –виростав композиційний «хрест», в центрі якого знаходився купол. Незважаючи на поважні розміри, храм відрізнявся піднесеною легкістю, й гармонійно доповнював монастирський архітектурний ансамбль.
Церква була трипрестольною. Головний престол освятили на честь Різдва Предтечі й Хрестителя Христового Іоанна. У правому бічному вівтарі знаходився престол в ім'я Святителя Тихона Задонського, в лівому – Святителя Миколая Мірлікійського.
У 1920-х роках монастир був ліквідований. Деякий час він стояв пусткою, але згодом у його приміщеннях почали діяти спочатку ремісниче училище, школа механізаторів, а пізніше – завод радіодеталей. Ще донедавна на фронтоні західного фасаду Предтеченської церкви можна було побачити дату – «1949» – саме в цьому році храмовій споруді було надано «некультовий вид», тобто перетворено на звичайний триповерховий корпус. Задля цього знесли світловий барабан з банею, а притвор і вівтарну частину надбудували. Там, де було викладено цегляний хрест (на південному фасаді), розмістили герб СРСР, а по боках – портрети Леніна і Сталіна. Ці перебудови спотворили не лише храм, але й увесь архітектурний ансамбль давньої обителі. Понад півстоліття надбудована важка і об'ємна споруда височіла на присеймському пагорбі, псуючи враження від комплексу пам'яток древнього монастиря.
У 2014 році завдяки старанням ігумені Феодосії та сестер обителі почалися роботи з розчистки храму від спотворень радянської доби. Коли ці роботи було завершено, в давньому монастирі ніби стало легше дихати, а понівечений храм набув рис, близьких до первісних. Відкрилися архітектурні деталі, що вражають своєю гармонійною красою, а деінде проглядає і орнаментальний розпис.
Храм ніби знову ожив. У день престольного свята – 7 липня 2015 року – в напівзруйнованій святині було відслужено першу після довгої перерви Божествену Літургію. Здавалося, співав не тільки чернечий хор, а й кожний камінчик древнього храму, радіючи своєму поверненню з небуття.
Зроблено дуже багато, але для того щоб повністю відродити храм, треба зробити ще більше. Рятувати святиню треба негайно. На жаль, після розчистки храму від надбудов ХХ століття, в конструкціях, що залишилися відкритими, почалися процеси прогресуючої руйнації. Необхідна термінова реконструкція будівлі чи принаймні консервація. Інакше ми безповоротно втратимо безцінну пам'ятку, як утратили в ХХ столітті сім храмів з дев'яти, гімназію Ярославни, поліцейську управу і багато інших будівель історичного центру міста. (Принагідно зазначимо, що нині в загрозливому становищі знаходяться також Курдюмівська богадільня, Маклаковське ремісниче училище і деякі інші архітектурні пам'ятки Путивля).
Іноді доводиться чути, що простіше зламати будь-яку стару будівлю і побудувати нову, ніж вкладати великі кошти в її реставрацію. З точки зору простої логіки це дійсно так. Однак втрачену пам'ятку вже неможливо відтворити в аутентичному вигляді. У кращому випадку це буде макет, а в гіршому – карикатура. У наш час мінилося все – і будівельні матеріали, і техніка будівництва, людський світогляд і світосприйняття. Сучасні люди можуть побудувати лише сучасний храм. А до нашого міста з усіх усюд їдуть паломники і туристи, щоб доторкнутися до старовини, овіяної подихом віків та намоленої багатьма поколіннями наших предків.
Храм Іоанна Предтечі необхідно реставрувати, зберігаючи по можливості на своєму історичному місці кожну цеглинку, кожен камінчик. Хоча храм збудовано в ХІХ столітті, його архітектурні риси переноситимуть нас у давню Візантію, на Святий Афон і славний Царгород – туди, звідки прийшло до нас світло православної віри. Відродивши храм, ми збережемо для нащадків і його дуже цікаву підземну частину з аутентичними рештками фортифікаційних споруд ХVI століття, які зараз, на жаль, через атмосферні опади, знаходяться під загрозою знищення.
З відновленням Предтеченського храму наше місто стане справжньою архітектурною енциклопедією під відкритим небом. Судіть самі. Молченський монастир – це зразок культової й фортифікаційної архітектури ХVI – ХVII ст., Спасо-Преображенський собор – унікальний для України зразок московської архітектурної школи (такого храму більше немає ніде в Україні). Церква Миколи Великоріцького (яка помилково ототожнювалася з давно неіснуючою церквою Миколи Козацького) поєднує кращі традиції українського бароко з раннім класицизмом. Нарешті, храм Іоанна Предтечі – справжній шедевр неовізантійського архітектурного стилю. Де на Сумщині ви зможете одночасно побачити таку кількість архітектурних зразків різних стилів?
   Необхідно спільними зусиллями терміново рятувати святиню. Хтось може пожертвувати 10 гривень, хтось – тисячу, а комусь під силу допомогти матеріалами чи технікою. Однак якщо і ніхто не допоможе, то все одно храм буде відроджений з Божою поміччю стараннями матінки Феодосії і тендітними руками сестер монастиря. Та все ж, віримо, що їм прийдуть на поміч багато справжніх патріотів Путивля і України. Адже це не лише наше покаяння перед минулим, а й безцінний дар майбутнім поколінням.

    Сергій ТУПИК, Директор Державного історико-культурного заповідника (за дорученням колективу заповідника)

 

МИНУЛЕ...

 

Храм  стр. 9

 

СЬОГОДЕННЯ...

 

IMG 8964

 

МАЙБУТНЄ!

 

2902.2016